Monday, April 7, 2025

Сегодня утром в Харькове расцвели абрикосы. 

Показались из травы первые одуванчики. 

Я наклонилась сорвать одну для Киры и увидела на желтом цветке крошечную 

божью коровку.

Расплакалась снова.
Теперь,
 кажется, это красное смешное насекомое будет всегда ассоциироваться 

с маленьким Тимофейчиком.
Мать
 убитого россиянами малыша рассказала, что мальчик очень любил божьи 

коровки.
На
 фотографии из Кривого Рога невозможно смотреть. А надо.
Я
 бы прибавила, что нужно всему миру, но не имеет смысла.
На
 четвертом году большого геноцида Украины, уже понятно - мир не вздрогнет, 

не проснется, не ужаснется. Не назовет преступника - преступником, не станет 

требовать справедливого трибунала.
Ничего
 не изменится в мире лжи, жадности, идиотизма. Даже когда русская 

баллистическая ракета снова попадет в детскую площадку. Даже когда убьет и 

покалечит десятки детей.
Ничего
 не изменится там, где нет человечности.
Это
 не первые украинские ангелы, которым теперь навсегда три, семь, десять 

годиков. И, к сожалению, не последние.

В такие дни, кроме ужаса и боли, у меня есть чувство вины. Не уберегли. Хотя я, 

как говорят, немного касательная к приближению Победы. В прямом смысле. 

Последние пол года я являюсь частью безумного волонтерского подразделения, 

которое делает полезные штуки для фронта. Руками.
Мы
 никому не подчиняемся, кроме нашего безумного "командира". И ничего нас 

не мотивирует стирать пальцы в кровь, кроме ярости и жажды справедливости.
Об
 этом нельзя публично говорить, предостерегает "командир". Потому что 

опасно. Но что может быть хуже, чем маленький мальчик, которому теперь 

навсегда три годика? Ничего.
Я
 хочу, чтобы сегодня каждый спросил себя, что именно он делает для Победы. 

И что еще может сделать.
Потому
 что никто нам не поможет разрушать эту империю зла.
Простите,
 вышло пафосно. Это настроение. Божья коровка виновата. Солнышко 

украинское.
Кривой рог, Харьков с вами.

Thursday, March 27, 2025

 «Що для вас театр?»

Для кожного театр — це щось своє: гра, серцебиття, звук, який пронизує тебе зсередини. Це місце безпосередності, де кожен момент — це пошук і катарсис, обмін емоціями, процес, що ніколи не зупиняється.

Театр — це сила почуттів, об’єм емоцій, що проникають у кожну клітину. Це дім натхнення, де народжуються ідеї, і любов, що живе в кожній виставі. Це все твоє життя, у кожній миті, в кожному жесті.

З Днем театру! Бо театр — це життя!

***
Ада Роговцева, Народна артистка Украіни:

Так Бог управив, що моє професійне життя триває вже майже 70 років. З першого курсу інституту я почала зніматися в кіно і з того ж часу почала їздити Україною. За 70 років всі, майже всі міста України стали мені рідними, кожне пов‘язане з певним шматком життя, прожитим в ньому, з певним етапом особистісного і фахового становленя. А коли щороку повертаєшся з виставами в ті самі міста, виходиш до глядачів на півтисячні і тисячні зали, то і люди стають рідними за гастрольні роки і роки.
П’ять вистав щойно зіграли містами України щодня під тривогами, із затримками.
Обіймаючи дружину загиблого, обіймаючи хлопця, що вийшов з оточення, я захлинаюсь від безпорадності та відчаю.
Що я можу?
Лише виходити на сцену. І я виходитиму, і гратиму, поки Бог дає сили!

***
Я із нею одної душі,
Я із нею крізь сльози і радість,
Зарясніють плаксиві дощі,
Та не в'ється плющем жодна жалість.
Я на сцені упущу сльозу
Й не помічу - моя чи героя,
Я мистецтвом втішаюсь, живу,
Тут для мене розрада і воля.
Я емоції вам всі віддам,
А собі? А собі лише жменьку,
Та і їх роздарую вітрам,
І нових назбираю тихенько.
Я для вас... Я про вас....Я як можу,
Закипає від вдячності кров,
Я утішу когось й розтривожу,
Подарую натхнення й любов.

Всім натхнення та любові
не тільки в Міжнародний День Театру, ЗАВЖДИ!